Лисий мех издавна ценился за свою легкость, красоту и прочность. Два столетия назад одежда из этого меха считалась настоящим богатством. Только люди из высшего света – аристократы – могли позволить себе шубу из лисы. Не случайно лисий мех украшал туалеты европейских наследниц престола и российских императриц. Его носили Марлен Дитрих, Элизабет Тейлор, Мэрилин Монро. Сейчас каждая женщина может накинуть на свои плечи меховой наряд и почувствовать себя королевой.

     При пошиве изделий из лисьего меха важен высокопрофессиональный подход при выборе шкурок и создании эскизов. Только опытный мастер успешно справиться с этой задачей. Лариса Владиславовна Кириченко – модельер с 15-летним стажем. Все ее изделия высочайшего качества.   Они красивы и долговечны, потому что сделаны с любовью и с душой. Жилеты или полушубки из лисьего меха у Ларисы не просто элегантны, они удобны, теплы и практичны. Такой наряд – прекрасный отпор холодной зиме.

Мастер умело сочетает дизайнерские решения с индивидуальными потребностями заказчика. Поэтому меховые изделия Ларисы Кириченко эксклюзивны и являются эталоном качества и красоты. Женские полушубки из лисы – пышные и необыкновенно легкие. Меховые жилеты «автоледи» – актуальные, модные и практичные. Они гармонично сочетается с повседневной одеждой и с одеждой для офиса. Кроме того, жилеты из лисьего меха потрясающе мягкие и исключительно теплые. Стильная меховая одежда от первоклассного модельера так и приглашает закутаться в нежный мех и насладиться его мягкостью.

Шарм, аристократизм, индивидуальность, королевское достоинство – все это сказано о меховых нарядах из лисы. Если вы хотите стать воплощением роскоши и элегантности, купить или пошить качественное меховое изделие, обращайтесь к нам. Заказав изделие в нашем интернет-магазине, вы получите:

• Неповторимость каждого мехового изделия;

• Идеальный крой и необыкновенный мех;

• Надежный материал;

• Высокое качество изготовления;

• Долгий срок службы при соответствующем уходе;

• Оптимальное сочетание цены и качества.

Меховое ателье известно в Украине более 5 лет. Мы можем изготовить и выслать заказы не только по Днепропетровску, но и в Киев, Харьков, Донецк и другие города Украины.

      

http://meh-style.jimdo.com

В детстве, когда меня спрашивали, что я знаю о Вселенной, я рассказывала трогательные истории о небесных человечках, которые зажигают и гасят фонарики-звезды. Конечно, в старших классах я перестала верить в эти истории, но Космос не стал мне ближе и понятней. Современные дети изучают звезды с помощью телескопов, проводят экспериментальные исследования околоземного пространства, строят модели луноходов и марсоходов.

В конце апреля 2011 года в  Национальном центре аэрокосмического образования молодежи им. А.М. Макарова состоялась Девятая Всеукраинская с международным участием  образовательно-научная конференция школьников «Зоряный шлях», посвященная девяностолетию со дня рождения летчика-космонавта, дважды героя СССР  Г.Т. Берегового.

Цель Конференции: развитие заинтересованности учащихся в углубленном изучении космического пространства, привлечение молодежи к решению научно-технических задач, обмен знаниями и информацией в области астрономии, физики, природных явлений и экологии Космоса, технического творчества и ракетно-космического моделирования,обмен опытом работы по развитию творческих способностей детей, увлекающихся космонавтикой.

В Конференции принимали участие около 150 школьников с 21 региона Украины (АР Крым, Запорожская, Хмельницкая, Кировоградская, Донецкая и другие области). Таким образом, НЦАОМ выявляет одаренных детей и создает необходимые условия для реализации их творческих возможностей.

На конференции «Зоряный шлях – 2011» работало 8 секций: «Астрономия и космическая физика», «Космические аппараты, техническое творчество и ракетно-космическое моделирование», «Природные явления и экология Космоса», «Научные достижения Космоса», «Космическая медицина и биология», «Духовность и Космос», «Космическая история Украины», «Компьютерная технология». На этих секциях дети разного возраста (от 7 до 16 лет) защищали свои научно-исследовательские работы, делились полученными знаниями, рассказывали о своих открытиях, находили новых друзей и единомышленников.

Управляемый робот, сконструированный ученицей 11 класса, для изучения внеземных поверхностей.

Модели радиоуправляемого самолета и многоразового транспортного космического корабля «Буран».

Победители Конференции были награждены Дипломами первой, второй, третьей степени и памятными призами.

Мне удалось побеседовать с самым младшим участником Конференции Игорем Шибка. Игорю 7 лет, он учится во втором классе СШ №129 физико-математического профиля г. Днепропетровска. Его родители – руководители технических кружков Днепропетровской городской станции юных техников: папа – кружка микропроцессорной техники, мама – кружка астрономии и космонавтики, поэтому тема Космоса близка для мальчика с рождения. С пяти лет онучаствует во всевозможных конкурсах и конференциях, таких как: Всеукраинский коллоквиумшкольников «Человек. Космос. Духовность – 2009» (г. Ужгород), городской конкурс детского рисунка на асфальте «Космична посмишка – 2010», Всеукраинская выставка детского технического творчества «Наши таланты тебе, Украина – 2010» (г. Киев). Игорь – победительВсеукраинского конкурса компьютерных технологий «Мы – дети Галактики – 2010» (г. Днепропетровск) и Международнойконференции«Гагаринские чтения – 2011» (г. Харьков).Это не весь перечень его талантов и достижений.

На конференции «Зоряный шлях – 2011» Игорем была представлена действующая модель автономного ветрогенератора для марсианских экспедиций. За основу была взята автоматическая платформа – робот-танк, разработанный и собранный в лаборатории микропроцессорной техники Астроклуба «Следуй за Солнцем!» под руководством Григория Ивановича Шибка. Игорь самостоятельно установил на платформе мачту, закрепив на ней ветрогенератор с датчиками направления ветра и флюгер.

Программа управления роботом-танком была написана кружковцем Астроклуба Толиком Новиковым (11 лет, СШ № 11) на языке Си в среде MPLabпо алгоритму Игоря. Программа имеет два режима: движение по плоскости «вперед-назад-влево-вправо» и разворот платформы в сторону ветра по полученным данным от датчиков направления ветра.

Идея ветрогенератора заключается в том, что на Марсе нет полезных ископаемых. Для экспедиции, которая прибудет на Марс, необходимо предусмотреть источник энергии, не привязанный к поставкам энергоресурсов с Земли. В середине дня на Марсе в два раза темнее, чем на Земле, и солнечные батареи будут там не эффективны. Зато на Марсе дуют сильные, до 720 км/час, ветра. Преобразование энергии ветра в электрическую даст будущей экспедиции необходимый источник энергии.

Работа Игоря Шибка удостоена Грамоты «За оригинальность проекта».

Думаю, в близжайшем будущем поверхность Марса будут изучать новые,  усовершенствованные модели марсоходов   :))))))))

Ось воно - дитинство!

Хтось покинув Ангела (викинути не змогли)

(ввечері я знайшла його розбитим, так з'явилася задумка щодо казки "Понівечений Ангел").

Біля магазину насіння, ядохімікатів і добрив :)

там же

(хоча до чого вони там)

Незабаром відкриття...

Страшна качелька :)

Скоро весна!!!

Скоро весна. Пусть на улице еще лежит изрядно подтаявший, потемневший снег, и пронизывающий ветер дышит прохладой. Но уже приветливо светит солнце, и трава робко зеленеет сквозь черные проталины. Кто-то загрустит о веселых праздниках, которые дарила нам зима. Весной тоже есть что вспомнить и отметить: самый главный праздник для всех, кто трудился и трудится в космической отрасли, – Всемирный день авиации и космонавтики. В этом году исполняется 50 лет с того дня, когда 12 апреля 1961 года Юрий Гагарин на космическом корабле «Восток» впервые в мире совершил орбитальный облет Земли, открыв эпоху пилотируемых космических полетов. Полет, который длился всего 108 минут, стал мощным прорывом в освоении космоса.

Как готовится к празднованию этого исторического события Национальный центр аэрокосмического образования молодёжи им. А.М. Макарова рассказал заместитель генерального директора по науке и образованию Кулик Алексей Владимирович.

Сначала мы поговорили о значении Аэрокосмического центра не только для Днепропетровска, а для Украины в целом.

–  Как организация, входящая в структуру Национального космического агентства, наш центр решает ряд задач, связанных с реализацией аэрокосмического образования и подготовкой молодежи. В первую очередь, работа начинается со школьников и студентов. Наша основная цель: привлечь, пригласить, заинтересовать молодых ребят, чтобы они пошли учиться на ракетно-технические специальности, а потом, соответственно, чтобы как можно больше ребят пришло работать на предприятия. География не ограничивается Днепропетровском. К нам приезжают студенты из Киева, Харькова, Донецка. В Киеве есть наш филиал. Но студенты едут в Днепропетровск потому, что в нашем музее есть такие экспонаты, (в основном, это продукция Южмаша), которых они больше нигде и не увидят. Мы очень тесно контактируем с ХАИ, ДНУ, КПИ, так как занимаемся образованием молодежи.

Нашу дружескую беседу периодически прерывали телефонные звонки. Алексей Владимирович извинялся и брал трубку.

– К вам часто приезжают студенты?

– Для КПИ это плановые образовательно-обучающие экскурсии. Для них мы организовываем (по возможности) посещение предприятий. Обычно ребята приезжают, чтобы посмотреть технику ракеты, спутники, пообщаться со сверстниками, преподавателями. Еще одна форма работы с молодежью – это проведение научных конференций разной направленности.

Дальше мы разговаривали об интересующей меня теме:

– С 13 по 15 апреля 2011 года пройдет XIII Международная молодежная  научно-практическая конференция «Человек и космос», посвященная полету первого человека в космос. Секций много: порядком 20 научных направлений по проектированию, надежности, двигателестроению и т.д. На каждой секции мы планируем услышать хотя бы два слова о первом полете человека в космическое пространство. Конференция «Человек и космос» – крупнейшее мероприятие аэрокосмической отрасли и одна из наиболее эффективных форм привлечения молодёжи к реальным исследованиям. Это форум молодых ученых и специалистов. В мировой практике подобных форумов очень мало, можно сказать нет.

В дверь постучали. В кабинет робко заглянула девушка. «Я занят. Подождите», – ответил Алексей Владимирович. «Студенты на консультацию пришли», – объяснил он мне.

– Сейчас мы плотно работаем с ветеранами космической отрасли. В городе и области есть люди, которые принимали участие в подготовке и запуске Юрия Гагарина. Тысячи технических работников и специалистов на Земле обеспечивали ему эту возможность. Например, у меня запланирована встреча с ветераном «Байконура» Недобежкиным Владимиром Алексеевичем. Он с 1957 по 1986 год служил на космодроме, потом работал в КБ «Южное». Мы хотим до 12 апреля подготовить стенды, фотоматериалы, тематические экскурсионные блоки. Рассчитываем на его помощь. Всем, кто приедет на конференцию (ожидается прибытие более двухсот человек), будет интересно ознакомиться с содержанием выставки.

– Вы говорите, что конференция международная? То есть, приедут участники не только с ближнего зарубежья?

– Год на год не приходится. Обычно это Россия, Казахстан, Белоруссия, Грузия. За 13 лет были и немцы, и поляки, и итальянцы, и японцы, и китайцы, также присылали тезисы из Великобритании. До марта мы собираем доклады, поэтому точно сказать не могу.

– Наверное, участие в конференции такого масштаба стоит серьезных денег?

– Участники оплачивают только проживание и питание.

– Вам кто-то помогает?

– Ищем спонсоров. Обычно сами справляемся.

– Насколько спонсоры готовы вас поддержать?

– Вообще не готовы. Нам последние несколько лет, года три, хорошо помогает облгосадминистрация, Главное управление образования и науки. Конференция «Человек и космос» вышла на такой уровень, что включена в областные планы. Она официально закреплена за областью. За счет облгосадминистрации мы оплачивали издание статей, тезисов. В 2011 году мы переходим на электронное издание тезисов. Оно будет зарегистрировано, с кодом. Это гораздо дешевле. Награда за лучшую работу для участников конференции, кроме Диплома, – публикация статьи (тоже бесплатно) в специализированном журнале «Вестник Днепропетровского национального университета». Так что, подготовка к 50-летнему юбилею первого полета человека в космос у нас идет полным ходом.

Пока мы разговаривали, Кулик Алексей Владимирович успевал по телефону решать деловые вопросы, назначать встречи; часто, с благодарностью, вспоминал наш завод. Всего, что он рассказал за два часа, хватит на несколько статей. За это время я узнала много нового и интересного о городских событиях, заводе Южмаш и самом Национальном центре аэрокосмического образования молодёжи им. А.М. Макарова.

Фотографии экспонатов Национального аэрокосмического центра

Космос глазами детей

Сонце ніжилося на м'яких хмарках-перинах. «Ку-ку-рі-ку!» - почуло воно крізь сон далекий голос невідомої птахи. Сонце й хотіло розплющити очі, але чаклунка-ніч наче намазала повіки медом. «Ку-ку-рі-ку! Сонечко, прокидайся. Вже час». Сонце нарешті розтулило повіки: треба негайно вмитися. Воно зібрало краплі роси, що наплакала ніч на прощання, скинуло решки дрімоти, потім заклопотано  оглянуло землю.

– Доброго ранку, – привітно вклонилися йому квіти.

– Як справи? – задзвеніли бджоли.

– Ми хочемо поспати, – почали скаржитися  барвисті метелики.

Раптом Сонце помітило на галявині безліч жовтих крапочок. Наче хтось розкидав золотий пісок серед зеленої трави. «Що за дивні квіти простягнули до мене тендітні, схожі на ялинку, листочки?», – подумало воно й опустилося нижче. «Зрозуміло, це кульбабки  відкривають для себе невідомий світ. Цікаво, чим пахнуть кульбабки?» Захотілося Сонцю приголубити кожну квіточку, зігріти її. Покликало воно Хмари, попрохало у них затулити небо. А саме покотилося вниз та впало на жовтий килим. Здійнявся солодкий пилок. «Ап-чхи, – видихнуло Сонце, – я знаю, чим пахнуть кульбабки. Вони пахнуть медом».

Довго бавилося Сонце: пускало грайливих зайченят, ховалося серед жовтих пухнастих голівок. Раптом почуло: «Пі-пі». «Ніби хтось плаче», - подумало Сонце й запитало:

– Хто там?

– Це я-а-а.

Здивувалося Сонце: стоїть перед ним чудернацька кульбабка на тоненьких ніжках, кліпає чорними оченятами, а із дзьобика таке жалібне «пі-пі-і».

– Кульбабко, чому ти плачеш?

– Я не кульба-а-абка, я Курча-а-атко, я загуби-и-лося. А ти-и хто?

– Я Сонце.

– Відведи мене до мами-Кво-о-чки, – попрохало Курчатко.

– Давай я піднімуся вгору і знайду твою матусю, – запропонувало Сонце.

– Ні-і, не залишай мене, я боюся.

– Чого ж ти боїшся?

– Мама-Квочка казала, що тут гуляє хижий звір із гострими пазурами. А якщо він схопить мене. Пі-пі-і, – з оченят закапали сльози.

– Дурненьке, немає тут хижих звірів.

– Не зна-а-аю. Мені матуся казала: «Небезпечно гуляти самому». Де мої братики та сестрички? Хочу додому-у, – розпачливо запищало Курчатко.

Пожаліло його Сонце. Задумалося, як допомогти, розважити:

– Розказати тобі казку?

– Так, – підстрибнуло Курчатко, затріпотіло крильцями, – хочу казку!

– На небі живе безліч дивовижних звірів. Хочеш їх побачити – подивися вгору.

Курчатко враз заспокоїлося, підвело очі, замріялося:

– Я бачу незвичайну тварину з двома горбами на спині... Он пливе величезна тварина з довгим носом, а далі – з довгою шиєю. Як цікаво!

Сонце дивувалося уяві свого маленького товариша, стурбовано поглядаючи на небо. Час повертатися, набридне Хмарам чекати, розповзуться хто-куди. А Сонця немає. Що буде?..

– Ох! Рятуйте, це він, хижий звір із гострими пазурами, – зойкнуло Курчатко, заплющило від страху очі й грудочкою притиснулося до землі.

Сонце уважно дивилося на істоту, яка до них підкрадалася: «Миле створіння: пухнастий хвіст, пухнасті вуха. Його так і хочеться погладити...»

– Може, він хоче з нами погратися?..

– Він хоче мене з’їсти, - заперечило наполохане Курчатко.

Сонце  жахнулося, як можна з'їсти таке гарненьке Курчатко, схоже на кульбабку:

– Геть звідси! Не чіпай маленьких!

Звір випустив гострі пазурі з м’якеньких лапок, незадоволено вигнув спину й забив хвостом по землі.

– Геть, – повторило Сонце.

Звір погрозливо зашипів та почав відступати. Між травою промайнула його руда спина.

Курчатко боялося поворухнутися.

- Все гаразд, він  утік, – сказало Сонце.

Курчатко отямилося від жаху й знову заплакало:

– До матусі хочу-у! Не буду більше губитися!

«Чим заспокоїти малого? – подумало Сонце, –Що йому розповісти?»

– Уявляєш…

Курчатко перестало плакати, зацікавлено прислухалось.

– Я люблю поспати. Але мені треба прокидатися рано-вранці. Якби не спів невідомої птахи, яка прокидається раніше за мене, мабуть, колись би й проспало. Кожного ранку мене будить спів, схожий на «ку-ку-рі-ку»

– Я знаю, знаю, – захоплено запищало курчатко, – це мій татусь-Півник будить тебе. Я теж, коли виросту, стану півником. Ось послухай.

Курчатко примружилося, кумедно залопотіло крильцями й витягло шию:

– Пі-пі-пі-пі-і-і.

Сонце засміялося: «Яке ж чудове Курчатко, схоже на кульбабку!»

– Дивися, он моя матуся! – радісно защебетало Курчатко.

Квочка готова була грізною хмарою накинутися на Сонце. Вона розставила крила, настовбурчила пір’я й приготувалася захищати улюбленого синочка.

Курчатко підбігло до мами-Квочки:

– Мамо, як добре, що ти знайшлася... Я тут познайомилося з Сонцем. Воно захистило мене від хижого звіра з гострими пазурами.

– Дякую тобі, Сонце, за мою крихітку. Вибач, побачила неподалік кішку, злякалася.

Потім вона легенько штовхнула Курчатка:

– А ти... Як тобі не соромно. Я з ніг збилася, шукаючи тебе. Я хвилювалася. Чому ти таке неслухняне?

– Вибач, мамо, я більше не буду.

Сонце було раде за Курчатко. Тепер можна повертатися на небо, Хмари зачекалися…

Вночі, зігрівшись під маминим крилом серед братиків та сестричок, Курчатко мріяло, що завтра воно прокинеться раніше за татка і першим привітає Сонце… А Сонце, засинаючи, раділо: завтра його знову розбудить дзвінкий спів. І це спів не якогось невідомого птаха, а Півника – татуся Курчатка, схожого на кульбабку.

 

 

 

 

 

 

Прочитала блогг моего знакомого. Навеяло. Анализирую.

"Мыслизмы"-вопросы:

Что омрачает мою жизнь? - Мои мысли.

Что мешает мне жить легко и радостно? - Мои мысли.

Что может изменить мое хорошее настроение? - Одна маленькая, но очень неприятная мысль.

Почему я волнуюсь даже тогда, когда нет причин волноваться?

Почему я постоянно беспокоюсь о том, что будет Бог знает когда? 

Почему я не живу "Здесь" и "Сейчас"?

Почему я всегда пытаюсь контролировать ситуацию?

Почему мне сложно довериться потоку жизни?

Пока все.

Небольшая зарисовка. Собираем слово счастье :) Из чего бы не было :)

 Андрійко стояв біля вікна. Хлопчик дивився, як на вулиці бавилися діти: ліпили снігову бабу, кидалися білими кульками і відчайдушно падали в снігові замети. До Андрійка тихо-тихо, уривками, долітав безтурботний сміх. Йому хотілося опинитися серед того кришталевого сміху, серед щасливого дитячого життя. Якби можна було протиснутися через прозору скляну перепону, пташкою злетіти з другого поверху і привітати зиму. Андрійко  мріяв: ось він падає в кучугуру, швидко-швидко розводить та зводить руки. Потім підводиться, а на снігу залишається зображення маленького янгола. Або снігова кулька потрапляє йому за комір, і холодні струмочки змійками розтікаються по спині…

Нажаль, Андрійко заслабкий для прогулянок. Йому ледве вистачає сили дістатися від ліжка до вікна й назад. Якось медсестра хотіла пересунути ліжко, щоб він міг лежачи дивитися у вікно. Хлопчик відмовився: тоді зовсім перестане рухатися. Рухатися, не зважаючи на біль. Андрійко уявляв свою хворобу як ненажерливого дракона із страшною пащею. Цей дракон поїдав живі клітинки, гладшав і зростав…

А сніг падав, наче на небі розірвали величезну перину. Сніжинки кружляли у веселому хороводі. Декілька з них кинулися до вікна запросити Андрійка до кола. Але їх зустрів, обпікаючи болем, недитячий погляд. Сніжинки сльозами розтеклися на склі. Їхні подруги з жахом розлетілися в різні боки, щоб не зустрічатися з таким безнадійним і гарячим поглядом.

І знову цей біль… Андрійка засудомило…  Скоріше б лягти… Тримаючись дрижачими руками за стіну, майже втрачаючи свідомість, він упав на ліжко.

Зараз прийде медсестра, зробить укол, і йому стане легше. Хоч ненадовго...

З вулиці лунали дитячі голоси. Хлопчик скрутився калачиком, натягнув ковдру на голову: «Вони там здорові, безжурні, а я – кволий». Андрійко намагався заколисати біль, наспівуючи  колискові, що давно-давно чув від мами. Маму Андрійко не пам’ятав. Лише її пісні. Про батька хлопчик намагався не згадувати. Коли мами не стало, тато запив. Потім в квартирі з’явилася чужа тітка. Батько вимагав, щоб Андрійко називав її «мамою». І кожне Андрійкове «ні» синцями запікалося на його тілі. «Чоловіки не плачуть», – так вчив його батько. І Андрійко ховав сльози глибоко всередині. Навіть коли боліло, він прикладав руку до серця, заспокоюючи його, щоб шалений стукіт випадково не викликав роздратування у батька. Про те, що того позбавили батьківських прав, хлопчик дізнався вже у лікарні...

Боляче…

А діти сміялися…

Медична сестра знову з першого разу голкою не потрапила до його вени. «Рученьки які тоненькі», – забідкалася вона, а подумки додала: «Хоча б заплакав… Біднесенький… Мабуть, натерпівся в житті… Та хлоп’я ще...»

Андрійко нарешті заснув. Йому снилися величезні дракони; важкий каламутний погляд батька; гігантські сніговики наздоганяли дітей. Потім повернувся біль…

Андрійко не витримав і заплакав, приречено, безпорадно, жаліючи себе.

Це безутішне ридання почула чергова медсестра, Марина Василівна. Вона обережно зазирнула до палати, де лежав Андрійко. В місячному сяйві та мерехтінні ліхтарів його худе крихітне тіло ледве виднілося з-під ковдри. Марина Василівна поклала руку на плече Андрійка. У неї з чоловіком не було дітей. А як хотілося мати сина…

Дотик теплої руки заспокоїв хлопчика. Він схопив руку, притулив до обличчя, і, не розплющуючи очей, прошепотів: «Мамо.. Ти повернулася!?» Потім з острахом,  бо хтось зайвий прийшов до нього в палату і буде сварити за виявлену слабкість, різко підвівся на ліжку.

Слова, підготовлені Мариною Василівною заздалегідь, застигли, не народжуючись: «Дитина не може так дивитися! Що ж тобі прийшлося пережити, хлопчику мій, щоб так зневіритися?»

– Все гаразд! Сльози інколи допомагають, – нарешті знайшлися загублені слова.

– Мені вже нічого не допоможе, – заридав Андрійко, – я скоро помру!

– Це тобі хтось сказав? – запитала вона й відчула холодок від неприємної думки: хто посмів приректи дитину, лишити її сподівань на життя.

– Ні… Але я знаю… Я нікому не потрібний!.. Я – безнадійний!..

Його плечі безпорадно здригалися. Марина Василівна поспішила підбадьорити Андрійка:

– Ти не самотній. У кожної людини є власний Янгол-охоронець. І в тебе є.

Андрійко недовірливо запитав:

– Невже? Чому ж він не захистив мене? Чому, чому, я маю страждати?!

– Все, що з нами трапляється, – випробування. Ми маємо пройти через це. Потім ми стаємо сильнішими та мудрішими. Твій Янгол-охоронець повинен завжди бути з тобою. Але ж ти раніше до нього не звертався за допомогою. Тому він далеко.

– Де він зараз?

– На небі…

– Як і моя мама, –  подумав Андрійко, – то, може, вона і є моїм Янголом.

– Підведи мене до вікна, – попрохав він, – я хочу його знайти.

Вони дивилися на золотавий блиск зірок-світлячків.

– Твій Янгол живе на одній з цих зірок…

–  Як я його знайду? Зірок безліч...

–  Твоє серце підкаже.

Андрійко зосереджено розглядав нічне небо. Одна зірочка невеличка, але найяскравіша з усіх, привернула його уяву. Хлопчик відчув легкість, ніби за спиною виросли крила. Йому захотілося полетіти в таємничі далі.

– Он вона, – Андрійко простягнув руку, ніби торкаючись її.

У відповідь зірочка замерехтіла.

– Якщо ти помреш, твій Янгол-охоронець зостанеться самотнім. Ти ж не хочеш, щоб він сумував за тобою?

– Ні!

Одна неприємна думка обезкрилила хлопчика. Він здригнувся:

– А якщо він помре, то я знову залишуся один?

– Він завжди буде з тобою!

… Уві сні до Андрійка прийшов Янгол. Хлопчик міцно тримав легку сяючу руку і час від часу запитував:

– Ти не зникнеш? Ти залишишся зі мною? Ти бачив мою маму? Яка вона зараз? Чи згадує про мене?

Янгол лише дарував Андрійкові сонячну посмішку.

Потім вони літали небесними просторами. Від зірки до зірки. І Всесвіт належав тільки їм…

Вранці Андрійко прокинувся переповнений щастям… А де ж Янгол? Невже це йому наснилося?.. Невже він зостався сам-на-сам зі страшною хворобою?..

Раптом хлопчик помітив на вікні дещо незвичайне. У феєричному візерункові, що залишив на шибці мороз, Андрійко впізнав зображення нічного гостя! Його Янгол поруч… Андрійко відчув, як дракон всередині нього зіщулився. «А ти вже й не такий страшний. Я здолаю тебе! Мій Янгол тепер зі мною!»

Він притулився до скла щокою, зігріваючи його своїм диханням…

Всю ніч Марині Василівні ввижався Андрійко. Після їхньої розмови вона довго вагалася та радилася з чоловіком. Вирішувати їй... Підсвідомо вона боялася лише одного – запізнитися. З її тремтячих губ постійно зривався шепіт-молитва: «Боже, почуй мене! Зроби так, щоб мій хлопчик дожив до ранку! Благаю тебе! Я хочу знову його побачити! Благаю тебе, зроби диво. Він має жити!»

…Під час ранкового обходу Марина Василівна поспішала до Андрійка. Серце застигало від переживань, а коридори, немов безкінечні лабіринти, затримували її. Біля палати хлопчика, який став для неї рідним, Марина Василівна завмерла і перехрестилася: «Господи, допоможи!.. Чому так важко і довго відчиняються двері?..»

Її зустрів звичайний десятирічний хлопчик з прозорими дитячими очима. Заслабкий, але…

– До мене приходив Янгол, – сказав Андрійко, – він тут, на вікні… Тільки нікому не кажи. Обіцяєш?

– Обіцяю.

Марина Василівна відчувала себе безмежно щасливою. Вона посміхалася та пригортала до себе Андрійка: «Дякую тобі, Боже, за мого хлопчика!»

…Вони спостерігали, як сонячні промені веселками розсипалися на склі. Одна на двох таємниця – Янгол на замерзлому склі – зблизила їх, майже незнайомих… І Марина Василівна зрозуміла: цей хлопчик змінить її життя, а вона його.

Мрія полине із думкою вкупці
Геть у далекі світа, –
Крил не втинай сизокрилій голубці,
Хай вона вільно літа! Л.Українка

Мріяти - дивовижне відчуття. Для мрії, швидкокрилої птахи,  немає кордонів, простору та часу.  І мрії мають здійснюватися. Тому під час Новорічних свят в одному із торгівельно-розважальних центрів Дніпропетровська пройшла виставка дитячого малюнка "Я маю мрію".  Вона незвичайна тим, що малюнки  підготували діти-сироти із місцевих дитячих будинків. Маленькі художники мріють: про батьківську хату, материнську турботу, хороших друзів та неймовірні подорожі. (До речі, слово "мрія" дав українській мові Михайло Старицький  - один з фундаторів українського театру, де виступав і в ролі драматурга, і режисера, і продюсера. Це слово він утворив від дієслова мріти "ледь виднітися, мерехтіти"). Дуже гарне слово:)

Тож дозвольте мені, та цьому Дядечку-туристу запросити вас до намріяних подорожей... :)

 

Сьогодні отримала персональне запрошення завітати до Одеси. Точніше, до підземної Одеси.  Поїхали зі мною!

Щороку, після новорічних свят, Одеський клуб "Пошук"  під керівництвом Ігоря Грека збирає друзів під Одесою :) 2011 року зустріч відбудеться 6 січня і триватиме до 9 січня (без підйому на поверхню). 

В триденну програму входить: топозйомка, орієнтування за картою та компасом, дослідження маловідомих  підземних ходів,  доповнення та виправлення карти підземелля, романтичні прогулянки з ліхтариками та весела компанія.

Для любителів особливого екстриму можу влаштувати: блукання безкінечними підземними коридорами, навчу ставити заплутані та малозрозумілі мітки, щоб ускладнити завдання пошуковій групі :)

Довідка:

Довжина Одеських катакомб становить приблизно в 2,5 тис. км. З них описано близько 1,7 тис. км. Так що, роботи для нас достатньо!!!

Одеський клуб "Пошук" займається вивченням катакомб, підземних печер та інших підземель штучного походження. Вже більше 15 років співпрацює з міською рятувальною службою в рятуванні людей під землею.

І я пишаюся тим, що Грек (Ігор) та його команда врятували не одне життя любителів гострих відчуттів.

 

беру в руки ножницы и .....

Просто письмо на заказ. Мама хочет приучить дочку к порядку, одновременно поздравить :) педагогическое воздействие на ребенка :)

Ко мне приехал племянник, 12 лет. Скучно ему с утра. А я вчера допозна сидела в  Интернете.  Проснулась поздно, даже не умывалась. Он такой: "Давай поиграем!" А мне, есть такое слово для медитирования, "влО-о-о-ом". Зарядку делать надо, завтрак готовить, в квартире убрать. Ну и предложила ему сыграть в игру "Пропылесось меня". Играют ковер, пылесос и он.  А я ведущая.

Через 30 минут в квартире было чисто :)))

Ой-еееееееееее. Работы до фига, а завтра пятница!  Пару глотков пива выпить что ли???

Два слова о себе: незамужем.

Меня легко узнать в компании: когда все стоят с пивом, я буду с мороженным или йогуртом.

Я аккуратно закрываю дверь в маршрутке из-за услышанной от водителя фразы: "Громко хлопнешь дверью - умрешь от монтировки!"

На вопрос "как дела?", я отвечаю "вам и не снилось".

Я считаю наших мужчин самыми лучшими.

Мои часы спешат на 10 минут, но я все равно опаздываю.

Хорошо там, где я есть!

Я смотрю фильмы ужасов, выглядывая из-под одеяла.

Я не поправляюсь от булочек и шоколада.

Я отличная замена радио и телевизора.

Мой девиз: "Легко запомнить, трудно забыть!!!" :)))))))))))

Чем я стаю старше, тем короче мои юбки.

Когда мой мозг устает от деловых переговоров, он включает блондинку.

Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
І земля убирається зрання..

Дише тихо і легко в синяву вона,
простягає до зір свої руки…
В день такий на землі розцвітає весна
і тремтить од солодкої муки…

В’яне серце моє од щасливих очей,
що горять в тумані наді мною…
Розливається кров і по жилах тече,
ніби пахне вона лободою…

Гей, ви, зорі ясні!.. Тихий місяцю мій!..
Де ви бачили більше кохання?..
Я для неї зірву Оріон золотий,
я — поет робітничої рані…

Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
І земля убирається зрання..

Дише тихо і легко в синяву вона,
простягає до зір свої руки…
В день такий на землі розцвітає весна
і тремтить од солодкої муки…

В.Сосюра

 

але "поет робітничої рані" все ж таки про кохання, тобто для поетів робітничої рані немає нічого неможливого. Навіть Оріон з неба дістати. Буду від чоловіків тепер не зірку вимагати, а сузір*я. Чого розмінюватися на дрібниці. Кров пахне лободою, оригінально.

     У Івася немає тата.
     Не питайте тільки чому.
     Лиш від матері ласку знати
     Довелося хлопчині цьому.
      
     Він росте, як і інші діти,
     І вистрибує, як усі.
     Любить босим прогоготіти
     По ранковій колючій росі.
      
     Любить квіти на луках рвати,
     Майструвати лука в лозі,
     По городу галопом промчати
     На обуреній, гнівній козі.
      
     Але в грудях жаринка стука,
     Є завітне в Івася одно -
     Хоче він, щоб узяв за руку
     І повів його тато в кіно.
      
     Ну, нехай би смикнув за вухо,
     Хай нагримав би раз чи два,-
     Все одно він би тата слухав
     І ловив би його слова...
      
     Раз Івась на толоці грався,
     Раптом глянув - сусіда йде.
     - Ти пустуєш тута,- озвався,-
     А тебе дома батько жде-
      
     Біг Івасик, немов на свято,
     І вибрикував, як лоша,
     І, напевне, була у п'ятах
     Пелюсткова його душа.
      
     На порозі закляк винувато,
     Але в хаті - мама сама.
     - Дядько кажуть, приїхав тато,
     Тільки чому ж його нема?..
      
     Раптом стало Івасю стидно,
     Раптом хлопець увесь поблід -
     Догадався, чому єхидно
     Захихикав сусіда вслід.
      
     Він допізна сидів у коноплях,
     Мов уперше вступив у гидь,
     З оченят, від плачу промоклих,
     Рукавом витирав блакить.
      
     А вночі шугнув через грядку,
     Де сусідів паркан стирчав,
     Вибив шибку одну з рогатки
     І додому спати помчав...
      
     Бо ж немає тим іншої кари,
     Хто дотепи свої в іржі
     Заганяє буздумно в рани,
     У болючі рани чужі...

І куплет

Я веселе каченя,

Бо танцюю я щодня

І співаю я щодня:

"Кря-кря, кря-кря!"

Подивіться бегемот,

Величезний бегемот

Дуже розкриває рот:

"Кря-кря, кря-кря"

 

Приспів:

Радісно навколо,

Безтурботно нам.

Йди до нас у коло

І стань маленьким

            Ти каченям!

 

ІІ куплет

Слід за мною, раз-два-три.

Мій танок ти повтори,

Усі рухи повтори,

Ось так, ось так.

І гойдається трава,

Нашу пісеньку співа,

Дуже весело співа:

"Кря-кря, кря-кря"

 

Приспів:

Радісно навколо,

Безтурботно нам.

Йди до нас у коло

І стань маленьким

            Ти каченям!

17 декабря 2010 года  в 17.00 во Дворце студентов Днепропетровского национального университета (по адресу: пл. Шевченко ,1) состоится благотворительный Бал для детей с ограниченными возможностями. Этот детский праздник – продолжение Всемирной декады инвалидов, которая, по традиции, проводится ежегодно с 3 по 13 декабря. 3-е декабря с 1992 года объявлено Генеральной Ассамблеей ООН Международным днем инвалидов (International Day of Persons with Disabilities). Кроме того, благотворительный Бал – это начало Всеукраинских Новогодних мероприятий в канун Дня Святого Николая.

Целью благотворительного Бала является привлечение внимания общественности и городских властей к потребностям детей с ограниченными  возможностями и их социализация к жизни в мегаполисе. Все собранные средства пойдут на приобретение автобуса с подъемником для перевозки детей.

Организаторы Бала: отдел по делам семьи, молодежи и спорта Жовтневого районного  совета в г. Днепропетровск,  Днепропетровский областной благотворительный фонд «Добро» и Днепропетровская областная благотворительная организация  «Ангел детства».

В мероприятии примут участие более 70 детей с ограниченными возможностями, плюс помощники, гости и артисты. Также, для примера мужества и настойчивости, на Бал приглашены спортсмены-паралимпийцы. Они, вопреки тяжелым болезням, смогли громко заявить о себе. Цуканов Андрей – чемпион мира, паралимпийский призер по футболу. Елисаветская Анна – пятикратная мировая рекордсменка по плаванию, обладательница 5 золотых и 1 серебряной медалей.  Данилов Андрей – серебряный и бронзовый призер чемпионата мира по легкой атлетике.

Это будет грандиозный праздник. Дети с нетерпением ждут его начала. Они готовятся к нему, учатся танцевать на инвалидных колясках. Поддержите наш проект, подарите детям мечту. Часть средств уже собрана. Началом сбора средств на Бал было проведение  благотворительной акции  «Я хочу дружить». Акция проходила с 10 по 28 ноября 2010 года в торгово-развлекательном центре «Дафи». Отчет на нашем сайте http://dobrofond.org.ua.

Чтобы поверить в добро, начните его делать!

 Наши реквизиты:

р/с 26003060196095 в КБ «Приватбанк»
МФО 305299
ОКПО 36727213
Код банка 14360570

Днепропетровский областной благотворительный фонд «Добро»

 адрес:           г. Днепропетровск,пр. Пушкина 61Б

тел/факс:     (0562) 31-91-18

Останнім часом у Харкові та області значно поширилося будівництво супермаркетів, магазинів і різноманітних об'єктів харчування. Якщо ви працюєте в цій галузі, наша інформація буде для вас особливо корисною.

Майже в кожному супермаркеті або магазині є виробничі кулінарні цехи, цехи з виготовлення кондитерських виробів, м'ясні та рибні цехи. Для зручної роботи на таких виробництвах необхідне якісне обладнання (печі, пароконвектомати, холодильні та морозильні шафи). Але цього замало. До якісного обладнання потрібен якісний інвентар! Без гастрономічних листів (гастроємностей) неможливе приготування блюд в печі або пароконвектоматі. Гастроємності мають бути виготовлені з харчової неіржавіючої сталі товщиною від 0.8 до 1 мм, щоб сталь не деформувалася під час теплової обробки.

Важко уявити виробничі цеха без професіональних ножів та дошок. Нарізка може перетворитися на задоволення при використанні ножів іспанської фірми Arcos серії 29... та серії Color-Prof , що розроблена саме для застосування на виробництві. Ножі іспанської фірми Arcos виготовлені зі спеціальної листової сталі з доданням молібдену і ванадію. Це надає ножам зносостійкості, підвищує опір металу до впливу агресивного середовища. Спеціальна термічна обробка, якій піддаються ножі під час виготовлення, усуває крихкість сталі, тому ножі фірми Arcos надзвичайно міцні. Крім цього, вони зручні у використанні завдяки енергомічним ручкам, що повторюють рельєф долоні.

Для гастрономічних відділів супермаркетів або магазинів необхідні спеціальні дошки, на яких швидко і легко розбирати м'ясо, рибу, птицю, а також нарізати овочі для салатів. Надміцний поліпропілен, із якого виготовлені дошки, стійкий до хімічних та механічних  впливів і пошкоджень. Тому під час тривалого використання дошки не тріскаються.

Для кожного виду дошок існує своя шестикольорова гама:

• червоний - для сирого м'яса;
•  жовтий - для птиці;
• синій - для сирої риби;
•  зелений - для овочів та фруктів;
•  коричневий - для ковбасних виробів;
• білий - для хлібобулочних виробів, сиру.

Жодну кухню важко уявити без наплиточного (каструлі, сковородки, сотейники) і допоміжного (роздаточні та розливні ложки, кухарські виделки, щипці, лопатки) інвентарю.

При наявності в супермаркеті або магазині кондитерського цеха необхідний кондитерський інвентар: різні форми з силікону, алюмінію; форми з нержавіючої сталі; форми для випікання тортів, тістечок, кексів; кондитерські мішки, насадки; розділювачі для тіста, круасанів та багато іншого. Цей спеціалізований інвентар полегшує роботу кондитера,  дає змогу  розширити асортимент продукції, а зовнішній вигляд кондитерських виробів не залишить байдужим жодного покупця.

Ми надаємо можливість вибору якісної продукції різних виробників з України, Іспанії, Турції.  Вас це зацікавило? Ласкаво просимо до компанії "Європейське торгове обладнання" , що знаходиться за адресою: м. Харків, пр. Гагаріна 183-а або телефонуйте за номерами 758-63-10, 528-014.

                                                 

                                                                                                                                                 Людмила Шамрай,

                                                                                                                                                  

 

 

 

 

 

В Днепропетровске более 2,5 тысяч детей с ограниченными возможностями. Многие из них не могут самостоятельно передвигаться, ходить в обычный детский сад или учиться в обычной школе. У детей-инвалидов узкий круг общения. Обычно - это семья. Их мир – одно- или двух комнатная квартира. Но все они, как и здоровые дети, хотят дружить и узнавать мир.

 С 10 по 28 ноября 2010 г. в торгово-развлекательном центре «Дафи» Днепропетровский областной благотворительный фонд «Добро» и Днепропетровская областная благотворительная организация «Ангел детства» провели  совместную акцию «Я хочу дружить», посвященную детям с ограниченными возможностями. Цель акции: обратить внимание жителей города на потребности детей-инвалидов, а также сбор денежных пожертвований на организацию и проведение праздника для детей «День именинника» и благотворительного бала «Я маю мрию».

На втором этаже ТРЦ «Дафи» на полотне размером     (???)   мы разместили рисунки детей-инвалидов. Казалось, это рисунки обычных детей: яркие, красочные, теплые, если бы не фотографии самих художников в инвалидных колясках и подписанные диагнозы. В каждом рисунке звучал призыв «Давайте дружить!» Волонтеры из ДОБО «Ангел детства» предлагали посетителям торгового центра выбрать самый лучший рисунок, подарить ему звездочку и (по возможности) пожертвовать в копилку.

Фото

Увага. Нова рекламна кампанія. В супермаркетах Дніпропетровська з*явилася морква покращеної якості "Вовка-Морковка".  "Вовка-морковка" - це повноцінне джерело чудового настрою, це активний відпочинок і відчуття свободи :)

Наша "Вовка-морковка" - найпозитивніша морква!!!

 

Дніпро (набережна)

Я люблю Дніпропетровськ. Це гарне місто, де постійно щось відбувається...

Звичайний осінній день...

Набережна... І я з фотоапаратом...