Одесские катакомбы



Открыть

96 годин під землею


Одеські катакомби, які вони насправді?

Кожного року одеські спелеостологи (спелеологи вивчають природні печери, спелеостологи - штучні) запрошують до себе друзів. Мені пощастило разом з Харківським спелеоклубом "Варіант" потрапити до катакомб. Те, що я бачила з екскурсіями,  лише одна сторінка із історії катакомб. Вона починається ще до революції. І читати її просто захоплює.

В катакомбах ми вчилися робити топозйомку, орієнтуватися з картою, робити абрис печер. Карта катакомб постійно обновлюється, бо трапляються обвали та затоплення.

Після прибуття нас записали пофамільно, коли людина поверталася додому,  її прізвище викреслювали. Я  заглянула в перелік і не побачила свого прізвища, тому запитала у організатора, де ж я. Він мені відповів: "Ти записана просто - Людочка".

Коли ми орієнтувалися в підземеллі, найголовніше, що мали знати - це правильно ставити мітки. Саме мітки дають можливість повернутися назад та (не дай Бог звичайно) швидко знайти того, хто загубився. Нам давали контольний час, за який повинні були  повернутися на базу. Якщо ти затримуєшся, вирушає група пошуку.

Перший день я намагалася робити топозйомку, та мені не сподобалося ходити з рулеткою в руці й виміряти відстані. Зате наступного дня мені видали карту катакомб, дали завдання дослідити незнайомий район і нанести його на карту, назначили старшою групки із трьох чоловік. Спочатку в моєї групки виник бунт: кожен хотів керувати або робити по-своєму. Я заперечила: якщо мене поставили за старшу, значить були на те причини. Один хлопець  запитав, скільки разів  тримаю карту в руках. Чесно призналася: вдруге, тому всі заперечення приймаються та обговорюються, але працювати нам потрібно разом. Наша карта була найкращою!!! Найголовніше, ми повернулися в назначений термін.

Зате ввечері приїхав мій знайомий одесит, і ми пішли гуляти нічними катакомбами:)) шукали вихід, щоб подивитися на зоряне небо. Так як одесит вже декілька разів бував в катакомбах, йому довірила ставити мітки й вести. Ми зробили багато  помилок: коли спускаєшся під землю треба мати два ліхтарика, мати годинник  та ставити мітку, зрозумілу не лише нам, а й людям, які підуть слідом. Ми заблукали, наші ліхтарики погано світили, про годинник я мовчу (цікаво, у когось є годинник крім мобільного телефону?). Зате було цікаво. Ми все одно знайшли вихід, просто витратили на це більше часу, ніж планували. Коли поверталися назад, назустріч нам вже йшла група пошуку. Ми отримали "по перше число", особливо за наші оригінальні мітки. А керівник Харківського спелеоклубу, з яким я приїхала і відповідав за мене,  сказав: "Люда, тепер кожен крок вбік, це спроба втечи. Від намету не відходити." Кожного вечора, коли ми лягали спати, він запитував: "А що ж ти нікуди не ходиш, мітки не ставиш?"

Можу сказати, що прожити чотири дні під землею - складне випробування. Темрява настільки реальна та в'язка. Таке відчуття, ніби вона лягає тобі на плечі й давить. Неймовірна тиша.  Коли твої очі нічого не бачать, фантазія домальовує різні неймовірні картини. Я періодично вимикала ліхтарик, щоб відчути, що відчуває загублена людина. Єдине, що треба в такому випадку робити - зберігати спокій.

Дуже багато дореволюційних  малюнків. Скажу одне: чоловіки за цей час не змінилися і їхні думки теж :))))


Открыть | Комментариев 8



Пожелания автору блога:)))

 


Содержание страницы

Метки

Мои фотоальбомы


ОБОЗ.ua